У рамках свого робочого візиту до нашої області Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського відвідала радниця Прем’єр-міністра України, директорка з розвитку проєктів Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України Ірина Микичак. Вона ознайомилася з роботою Центру ментального здоров’я ТНМУ, обговорила з керівництвом вишу залученість університету до розбудови системи збереження психічного здоров’я та перспективи нових спільних проєктів. В інтерв’ю Ірина Володимирівна детальніше розповіла про трансформацію галузі психічного здоров’я.
– Наскільки актуальною нині залишається тема збереження психічного здоров’я українців?
– Насправді тема збереження психічного здоров’я була актуальною завжди. Ми ж не можемо сказати, що в людей не було потреби дбати про власне психічне здоров’я раніше. Але ми жили, росли й вчилися в різний час і різні періоди країни, в якій не існувало поняття зміцнення психічного здоров’я людини та культури, турботи про психічне здоров’я. Була психіатрична допомога, яку надавали в умовах лікарень закритого типу, що були незрозумілими для людей, де не було поваги до людини, її прав. Відповідно в людей виник страх щодо психіатрів і психіатричних лікарень, а у соціумі сформувалася стигма щодо цього. Коли постала незалежна Україна, то на вирішення питання збереження психічного здоров’я не було достатньо часу, ресурсів, а психіатричні лікарні далі залишалися на маргінесі медицини й самотужки намагалися долати спадок пострадянської «каральної психіатрії». Під час пандемії коронавірусу ситуація ще погіршилася. COVID-19 як захворювання, на превеликий жаль, окрім ураження органів дихання, серцево-судинної системи та інших органів, спричинив серйозний вплив на психічний стан багатьох людей. Чималий тиск на психічне здоров’я громадян був пов’язаний з карантинними обмеженнями, коли люди вимушені були залишатися вдома та ізолюватися від звичних соціальних контактів. Це підсилювало депресивні стани й панічні настрої. Український соціум перебуває у стані стресу ще з 2014 року впродовж повзучої гібридної війни, а 2022 року українці зайшли в період тотального стресу та кризи через повномасштабну російську агресію. Велика кількість людей втратила близьких, рідних, друзів, знайомих, майно, місце проживання, роботу, батьківщину зрештою. Все це значним тягарем лягло на психіку людей. На тлі згаданих сукупних чинників виникла гостра потреба в розв’язанні проблем у галузі психічного здоров’я.
Ми маємо віддати належне першій леді Олені Зеленській за те, що вона взяла на себе відповідальність і сміливість та ініціювала втілення програми ментального здоров’я «Ти як?». Вона стала голосом теми збереження психічного здоров’я громадян України, лідером у лобіюванні того, аби урядові структури долучилися до трансформації цієї сфери. Хочу сказати, що ми нині переживаємо справді велику трансформацію галузі, починаючи з 2022 року. Важливо й те, що об’єднуючи українське суспільство, органи влади, неурядовий сектор, професіоналів, перша леді озвучує на всіх можливих міжнародних майданчиках про потреби України щодо подолання наслідків війни та необхідної підтримки, зокрема й про спільні кроки для збереження психічного здоров’я.
– У медіа можна прочитати різні показники щодо того, скільки українців потребують психологічної підтримки. Якій кількості людей насправді нині потрібна психологічна допомога?
– Якщо мовити про виклики, пов’язані з психічним здоров’ям людей, то війна є головним і визначальним драматичним викликом. За результатами всіх досліджень, які проводили українські та міжнародні організації впродовж 2022-2024 років майже 80% українців перебувають у стані постійного стресу. Різні дослідження проводять, але всі вони більш-менш однакові в межах статистичної похибки та показують те, що не менше 46% людей потребують допомоги, адже мають певні розлади психіки. 2022 року ми робили аудит щодо потреб і ресурсів психічного здоров’я, то виявилося, що 80% людей з тих, які потребують психосоціальної допомоги, не отримують її, оскільки з різних причин не звертаються до фахівців. Відповідно розбудова цієї системи є нині надактуальною та потрібною.
Зараз можемо сказати, що завдяки ініціативі першої леді питання психічного здоров’я стало актуальним в урядовій політиці не лише для Міністерства охорони здоров’я, а й для міністерств освіти та науки, соціальної політики, культури, ветеранів, оборони, економіки та юстиції. Нині 11 міністерств у своїй галузевій політиці мають пріоритетний проєкт у галузі ментального здоров’я. До слова, в міністерствах і в обласних військових адміністраціях є заступники керівників, які курують напрям Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». У рамках цієї програми відбуваються потужні інформаційні кампанії. Це щонайменше 15 хвиль інформаційних кампаній, діалог із суспільством про важливість потреб кожного та що бути «не ок» – це нормально, що потрібно про себе піклуватися. Якщо велика кількість людей буде володіти методами самодопомоги, то вони можуть дати собі раду під час стресу, психічних розладів, панічних атак.
Обов’язковими повинні бути неформальні послуги в громадах, а саме створені центри життєстійкості, які допоможуть людям принаймні задуматися про власні проблеми з психічним здоров’ям. До неформальних послуг належать допомога соціального працівника, фахівця із супроводу ветеранів у громаді, вчителя в школі (який володіє відповідними методиками, може на ранніх етапах виявити проблему та звернути на це увагу), допомога священника й церкви, які через свої інструменти можуть допомагати. Бібліотека, наприклад, після навчання працівників, може стати простором для психологічного розвантаження людей. Тому в громадах активно створюють центри життєстійкості – це такі центри активності громад на шляху психосоціальної підтримки.
Далі – дорога до фахівця. Першим фахівцем на цьому шляху є лікар сімейної медицини. Майже всі сімейні лікарі пройшли навчання з базових навичок mhGap (програма ВООЗ). Ця програма виникла, коли ми як держава стикнулися з викликами щодо ментального здоров’я та не могли їх вчасно й на належному рівні вирішити. Тоді нам допомогли міжнародні неурядові організації. Нині завдяки ВООЗ і ще понад 20 міжнародним організаціям у рамках програми mhGap навчання пройшли понад 120 тисяч осіб різних професій – сімейні лікарі, соціальні працівники, вчителі, медичні сестри у школах.
– Вирішення яких завдань нині стоять особисто перед Вами?
– Наразі я від Координаційного центру психічного здоров’я та Кабінету Міністрів України найбільше опікуюся саме розвитком мережі центрів психічного здоров’я. Є куратором цього напряму. Нам дуже важливо, щоб максимально розвинути надання послуг у цих центрах, щоб у громадах люди могли отримувати не лише неформальну, а й спеціалізовану психіатричну допомогу. Важливо виявити проблеми з психічним здоров’ям у тієї чи іншої людини, але ще важливіше цій людині вчасно та якісно допомогти. Нашим завданням у 2025 році є розбудова мережі центрів психічного здоров’я в громадах. Це означає, що в кластерних і надкластерних лікарнях, а з часом до цього можуть під’єднатися й загальні лікарні, повинні бути центри психічного здоров’я. Хочу звернути увагу, що, незважаючи на те, що держава у війні, що фінансовий ресурс обмежений, та медичну галузь нині фінансово підтримують коштами наші міжнародні донори, зокрема ЄС, США та інших країн, але уряд виділив-таки ресурси для цільового фінансування послуги з психічного здоров’я через НСЗУ. Із січня цього року розпочинається контрактування спеціалізованої психіатричної та психосоціальної допомоги в центрах психічного здоров’я з мобільними командами. Ця послуга дасть можливість отримати психіатричну й психосоціальну допомогу в громаді амбулаторно, тобто в поліклініках кластерних лікарень. Це будуть структурні підрозділи закладу охорони здоров’я, в якому повинно бути не менше двох психіатрів, психотерапевти, психологи, соціальний працівник. Тут мають бути створені всі умови для прийому лікаря-психіатра на конфіденційних, доброзичливих, неосудних умовах, а також для проведення групових сеансів психотерапевтів, психологів з метою відновлення емоційного стану та запобігання емоційному вигоранню медичних працівників.
Окрім того, має бути денний стаціонар для людей, які не потребують шпиталізації до психіатричної лікарні. Передбачено також такий сервіс, як діяльність мобільної мультидисциплінарної психіатричної команди, яку очолює лікар-психіатр. Ця команда надає психіатричну допомогу вдома тим людям, які мають психічні розлади. Таким чином допомогу надаватимуть у комфортних для людини умовах. Це дає можливість людину не шпиталізовувати до закритої лікарні, надати їй послуги в звичному середовищі, дати їй можливість далі працювати та бути соціалізованою. Таким чином мінімалізується стигма, бо людина не є закритою.
– Яким чином повинна відбуватися співпраця між психологом, психотерапевтом, психіатром?
– Ці фахівці повинні працювати колегіально та разом. У міжнародній практиці існує такий підхід, що психіатр обов’язково повинен володіти методами психотерапії. Наша країна робить великі прогресивні кроки. Чималим досягненням є те, що Україна визнала психотерапію й нині напрацьовуються протоколи надання психотерапевтичної допомоги. Перебуваючи в Тернопільському національному медичному університеті, важливо сказати, що ми інтегруємо компоненту психічного здоров’я в навчальні програми медичних вишів. Ми навчали викладачів медичних університетів у рамках програми mhGap, підготували тренерів з числа викладачів для того, щоб вони на кафедрах психіатрії в партнерстві з кафедрою сімейної медицини здійснювали підготовку за програмою mhGap. Бо міжнародні проєкти нині є, але через певний час вони завершаться, а нам потрібно жити, працювати та вчити фахівців за доказовими методиками й тими, які приносять користь людям, – від управління стресом до mhGap. Ми вже працюємо над зміною навчальних програм для психіатрів і психотерапевтів, над протоколами разом з міжнародними експертами. Ми маємо унікальний український досвід. До нас приїжджають колеги з різних країн, щоб вивчити його та запозичити. Нещодавно провідне медичне наукове видання «Ланцет» створило комісію з 40 міжнародних спеціалістів, експертів, науковців, які зробили аналіз розвитку системи психічного здоров’я в Україні. У цій групі лідером була наша професорка Ірина Пінчук, яка очолює інститут психіатрії Національного університету імені Т.Шевченка (Київ). Ця група зробила аналіз-аудит і надала свої рекомендації. Експерти визначили, що ми йдемо правильним шляхом. Окрім того, незабаром під час скринінгу кроків України щодо євроінтеграції ми також будемо представляти, що вже зроблено та як плануємо долати ті виклики, які маємо. Під час цього ми говоритимемо не лише про відповідність нашого законодавства, а й про центри психічного здоров’я, в тому числі про відповідність їх діяльності європейським правовим нормам, про деінституалізацію психіатричних лікарень, боротьбу зі стигмою, стратегію подолання суїцидів, наркополітику. Все це є складовими політики України щодо забезпечення пріоритету гідності та прав людини.
Насправді дуже важливо, що університети долучаються до розбудови системи психічного здоров’я й створюють центри психічного здоров’я. Такий центр діє в ТНМУ зокрема. Щойно цей центр пройде всі необхідні юридичні механізми, то зможе отримати контракт від НСЗУ. Ми багато працюємо над тим, щоб модернізувати психіатричні лікарні. Міністр охорони здоров’я особисто тримає це на контролі. Багато допомагає Всесвітня організація охорони здоров’я, Світовий банк, ЮНІСЕФ, USAID та інші міжнародні партнери. Головна мета нашої програми, політики уряду – це плекати культуру психічного здоров’я в Україні, плекати стійкість, бо з індивідуальної стійкості формується колективна стійкість. Кожен наш крок у збереженні ментального здоров’я – це важливий крок до нашої перемоги.
– З усього вищесказаного Вами справді видно результати глобальної роботи щодо модернізації галузі ментального здоров’я.
– Як я вже казала, це глобальна трансформація галузі загалом, до якої залучені не лише медики. Ще одним досягненням на цьому шляху є те, що нещодавно Верховна Рада України прийняла Закон «Про систему психічного здоров’я в Україні». В нашій державі такого закону досі не було, а був Закон «Про психіатричну допомогу». Новий закон дає доручення Кабінету Міністрів підготувати відповідні зміни. Цей закон також встановлює правила проведення сертифікації фахівців, адже в Україні є тисячі людей, які завершили різні навчання, університети, курси. Тому потрібно визначити чіткі критерії та правила, хто має право надавати допомогу в цій галузі, в якому обсязі, якою повинна бути якість цієї допомоги та послуг, безпека цієї допомоги. Має бути розроблена та прийнята низка підзаконних актів, яка стосуватиметься роботи Національної комісії з психічного здоров’я та багатьох інших нюансів. Ми чи не перша країна на європейських теренах, яка має такий комплексний закон про психічне здоров’я. Зазначу, що це адаптація нашого законодавства до різних рекомендацій Євросоюзу.
– У чому полягає унікальність досвіду України?
– Проблеми психічного здоров’я є в багатьох країнах, у багатьох країнах є проблема дефіциту кадрів. Наша унікальність полягає в тому, що держава, яка перебуває у стані війни, яка захищає свою територію, людей, де є величезна кількість внутрішньо переміщених осіб, громадян з бойовим досвідом, здійснює глобальну трансформацію. Тобто будує нову сучасну прогресивну систему. Такого досвіду не має жодна країна. Багато фахівців з різних держав приїжджають до нас вивчати наш досвід. Багато хто питає, як українці витримують це все: не спати цілу ніч через обстріли, а вранці зібратися та йти на роботу. Ніхто цього не розуміє. Це є частина нашого генетичного коду. Якщо звернутися до історії України, то ми побачимо, що українці постійно перебували в зоні турбулентності. Ми пройшли багато важких випробувань – війни, репресії, голодомори, Чорнобильська катастрофа, російська агресія з 2014 року та повномасштабна війна з 2022-го. Відповідно дослідники з різних країн мають чималу зацікавленість у вивченні та науковому опрацюванні цього досвіду. І цей напрям є важливим. Він також стосується університетської спільноти. Є необхідність у тому, щоб університети очолили процес наукових досліджень. Наш принцип залишається незмінним, як і загалом у міжнародній політиці держави: «нічого про Україну без України». Отже, всі дослідження нашого досвіду повинні відбуватися винятково у співпраці з українськими науковцями.
– Чим ще університети можуть долучитися до розвитку системи психічного здоров’я?
– Участь університетів у розбудові системи психічного здоров’я є дуже важливою. Під час зустрічі ректорів медичних вишів з міністром охорони здоров’я і нашим Координаційним центром усі керівники закладів вищої освіти пройшли експрес-тренінг з mhGap. Це для них було трохи незвично, а під кінець вони максимально ввійшли в процес навчання та висловлювали своє захоплення. Хочу сказати, що в університетах ніколи не навчали комунікації між собою, горизонтальної, вертикальної, з пацієнтом, між колегами. Якраз в mhGap однією з важливих частин є опанування навичок комунікації. Нині важливо вміти спілкуватися з ветеранами. Спілкування повинно відбуватися з повагою та гідністю щодо людей з бойовим досвідом. Дуже потрібні різні якісні навчальні програми в університетах, додипломна підготовка фахівців уже з компонентою психічного здоров’я включно з комунікацією, безперервний психологічний розвиток є важливими. Але все повинно робитися від серця, бо має служити українцям. Університети також важливі й у проведенні просвітницької роботи серед населення, щоб люди могли отримати достовірну інформацію та знання. Якщо студент ще під час свого навчання освоїв і практикує методи збереження психічного здоров’я, то у своїй професійній діяльності він зможе їх використовувати та передавати іншим. І це надто важливо для лікарів, бо саме серед медичних працівників найбільше спостерігається синдром психічного вигорання. Нині ж до цієї когорти ще зараховують психологів, адже вони мають велике навантаження. Вкрай важливо, щоб університети стали лідерами у своїх регіонах щодо збереження психічного здоров’я, щоб навколо них гуртувалася професійна та експертна спільнота.
Яніна ЧАЙКІВСЬКА